Українська Православна Церква Синодальний інформаційно-просвітницький відділ УПЦ
Перша неділя після Великодня має дві назви: Фомина неділя та – Антипасха, що в перекладі означає – навпроти Пасхи, або ж – замість неї. Цей, восьмий день після Пасхи, з давніх часів, як закінчення Світлої седмиці, святкувався особливо і становив, начебто, заміну Пасхи, тому і називається ще Антипасхою.
У цей день оновлюється пам’ять Воскресіння Христового, тому Антипасха називається ще тижнем оновлення. Також сьогодні закінчується Світла Пасхальна седмиця, від цієї неділі починається недільне коло всього року. В стародавні часи новохрещені християни, які приймали Таїнство Хрещення напередодні Великодня, цілий Світлий Тиждень носили на собі білі хрестильні одежі, а в восьмий день, саме на Антипасху – урочисто знімали ці одежі в Церкві – все це символізувало їхнє урочисте оновлення у Христі.
Богослужіння цього дня присвячене, головним чином, спогаду явлення Христа після Воскресіння апостолам, в тому числі й Фомі.
В церкві відбувається остання Літургія пасхальним чином, після чого зачиняються “Царські врата”. Дуже важливим приводом для об’єднання Антипасхи з Пасхою є євангельське зачало, що читається цього дня ( Ін. 20: 19-31). Ця євангельська розповідь зв’язує два з’явлення Воскреслого Спасителя апостолам: “першого дня тижня увечері” (ст. 19), тобто в самий день Воскресіння, коли Господь Іісус Христос показав їм Свої рани, послав їх на проповідь і дав їм Духом Святим владу прощати або – ні – гріхи… й “після восьми днів” (ст. 26), коли Спаситель удруге з’явився учням і покликав апостола Фому через дотик до Своїх ран впевнитися у Своєму Воскресінні.
Під час Богослужіння Церква згадує “блаженну недовіру” апостола Фоми, який не повірив дивній звістці учнів Христових про воскресіння Господа Іісуса Христа.
Головним змістом цього дня є оновлення Великодньої радості, яке звершив Господь наш Іісус Христос під час свого другого явлення серед своїх учнів після Воскресіння. Зробив він це також і для того, щоб увірував в Його Воскресіння апостол Фома, якого не було поміж учнями під час першої появи Воскреслого Спасителя. Вся служба спонукає віруючих пробудитися від сну гріховного, звернутися до Сонця правди – Христа, зміцнити в собі віру і, разом з апостолом Фомою, щиро, радісно вигукнути: «Господь мій і Бог мій».
У зв’язку з цим, тиждень називають ще і Фоминим. Церква надає цій події особливого значення. Своїм явленням апостолові Фомі воскреслий Господь запевняє, що Він мав після Воскресіння не уявну, ефемерну плоть, а справді пречисту, яку прийняв від утроби Пресвятої Богородиці, якою був розіп’ятий його на Хресті і на якій залишилися від того, навіть після Воскресіння, рани.
Апостол Фома
Святий апостол Фома був родом з галілейського міста Пансади і займався рибальством. Почувши благовістя Іісуса Христа, він все залишив і пішов услід за Ним.
Апостол Фома входить в число двоєнадесятиці святих апостолів, 12 учнів Спасителя. Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Фома… став по благодаті Божій мужнішим, ревнішим і невтомнішим від інших… так що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не злякавшись сповіщати Слово Боже народам диким».
За церковним переданням, святий апостол Фома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії. Проповідь Євангелія апостол підтвердив мученицькою смертю. За навернення до Христа сина і дружини правителя індійського міста Меліапора (Меліпура) святий апостол був кинутий у темницю, нещадно катований і, нарешті, пронизаний п’ятьма списами, відійшов до Господа.
«Не повірю, доки не побачу на руках його ран від цвяхів… і не вкладу руки моєї в ребра Його», — так відреагував на приголомшливу звістку про Христове Воскресіння Фома.
Через кілька днів по тому «…Іісус прийшов… і став посеред апостолів, і сказав: «Мир вам!» Потім говорить Фомі: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої, простягни і руку твою і вклади в ребра Мої. І не будь невіруючим, але віруючим». Фома сказав у відповідь: «Господь мій і Бог мій!» Іісус сказав йому: «Ти повірив тому, що побачив Мене? Блаженні ті, що не бачили і увірували!»
Побачити Воскреслого Христа духовними очима – і не раз чи два у житті, а щоденно відчувати Його присутність своїм серцем – ось головне завдання нашого земного життя, здійснення якого дозволить реально побачити Господа в житті вічному.
За матеріалами Рівненської єпархії, svsobor.com
Просмотров: 989
